КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАПАХОВИХ СЛІДІВ ЛЮДИНИ
(МЕТОДИЧНИЙ І ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ АСПЕКТИ)

Метод криміналістичної одорології [1], що виник на межі криміналістики і пошукового собаківництва, являє собою новий рівень використання запаху людини в розкритті і розслідуванні злочинів. Метод дозволяє збирати пахучі речовини, що характеризують людину, із предметів речової обстановки місця події, зберігати їх протягом всього періоду розслідування і використовувати в перевірці причетності конкретного суб'єкта до скоєного злочину.
Вперше про метод криміналістичної одорології, як про один із засобів виявлення і закріплення доказів, було заявлено в 1965 р.[2]. Однак можливість судового використання результатів кінологічної вибірки запахів викликали ряд заперечень процесуального і методичного характеру, без усунення яких криміналістична одорологія довго не могла бути реалізована.
Використаний спосіб збору запахових речовин за допомогою пристроїв, що працюють за принципом шприца, з наступною консервацією повітряно-запахових проб у різних ємностях [2], не витримав перевірки практикою. Розрахунки на проведення криміналістичного аналізу запахів прийомами традиційної кінологічної вибірки в розплідниках і клубах службового собаківництва також не виправдалися через відсутність там необхідної дослідницької бази, надійної біологічної методики аналізу запахів і відповідним чином підготовлених фахівців. Відсутність організаційно-методичних умов, методу, який із самого початку піддався критиці в пресі, якийсь час стримували його становлення в країнах колишнього Радянського Союзу.
Ідея консервації і використання криміналістами запахових проб, отриманих зі слідів людини на місцях подій, одержала розвиток у країнах Східної Європи. Криміналісти НДР і Угорщини на початку 70-х років перейшли від консервації запахово-повітряних сумішей до адсорбції пахучих речовин зі слідів людини на бавовняні серветки. Була розроблена методика підготовки і застосування спеціалізованих собак-детекторів, закладені основи техніки лабораторного аналізу запахових об'єктів. Угорськими криміналістами були відпрацьовані питання організації регіональних банків (колекцій) запахових зразків, отриманих від осіб, які знаходяться на обліку. Такі колекції використовувалися для оперативної перевірки на причетність до здійснення конкретного злочину особою, яка знаходиться на обліку [3].
У 70-х роках в нашій країні продовжувалася робота з удосконалення методу криміналістичної одорології. Ґрунтуючись на положеннях теорії інформації, О. Г. Гвахарія запропонував спосіб, що дозволяє виключити можливість одержання помилкових результатів в кінологічній вибірці шляхом багаторазового відтворення процесу виявлення собаками запаху, що шукається [4]. У Всесоюзному науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції СРСР було отримано імовірнісно-статистичне обґрунтування можливості точного кінологічного дослідження запахів при послідовному використанні в аналізі декількох собак [5].
Але одна з основних в процесуальному плані задач – забезпечення гарантованого контролю за вірогідністю сигнального поводження собак-детекторів і результатів кінологічного аналізу запахів – в кожному конкретному дослідженні залишалася невирішеною.
У рамках вирішення цієї проблеми група спеціальної кінології Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР (в подальшому – ЕКЦ МВС Росії) з 1979 р. займалась відпрацюванням і удосконаленням різних аспектів методу криміналістичної одорології. Робота базувалась на запропонованих його основоположниками принципах з використанням власних розробок, методик німецьких, угорських і болгарських фахівців. З метою рішення питань, поставлених опонентами криміналістичної одорології на шляху її процесуального визнання, було виконано комплекс досліджень для наукового забезпечення лабораторного аналізу запахів. Була розроблена методика лабораторної кінологічної ідентифікації людини по її запахових слідах, що забезпечує адекватну інтерпретацію сигнального поводження спеціалізованих собак-детекторів. Результати проведених досліджень надруковані (6,7,8 та інші).

Методичні основи лабораторної ідентифікації по запаху.

Суть проведеного лабораторного дослідження запахів зі слідів людини полягає у вилученні запахових проб на місці події як речових доказів і використання їх для встановлення наступного:
• учасників події і їх ролі на місці виявлення запахових слідів;
• індивідуального запаху однієї особи в запахових слідах з різних місць подій;
• приналежності предметів конкретній особі;
• додаткових даних при комплексному дослідженні криміналістичних об’єктів-запахоносіїв.
Питання про наявність чи відсутність запаху конкретної людини в запахових слідах вирішується на основі застосування спеціально підготовлених собак-детекторів методом порівняння в стаціонарних умовах вилучених проб із запаховими зразками осіб, що перевіряються. Джерелами запахів для одержання проб, придатних для дослідження, служать кров, піт (на предметах особистого побуту), волосся, недопалки, а також предмети людини, що знаходилися в контакті з тілом тривалий час (зброя, знаряддя злочину, оббивка сидінь і т.д.), її сліди на ґрунті і снігу. Проби пахучих речовин зі слідів людини і порівняльні зразки, що мають індивідуальні запахи осіб, що перевіряються, збирають на бавовняну ворсовану тканину (фланель, байка) розміром 10х15 см. Це забезпечується тісним контактом серветок і предмета-носія, до якого вони притискаються не менш ніж на годину; на тілі суб'єкта серветки витримують не менше 30 хв. Ці дії документально фіксуються в присутності понятих. Для збереження (консервації) проби запаху, зібрані на бавовняні серветки, упаковуються в три-чотири шарів алюмінієвої фольги чи в скляні банки.
В лабораторних умовах запахові проби зі зразків крові і з малогабаритних предметів відбирають у спеціальному пристрої зі збереженням на препаровуваних об'єктах мікрослідів, частинок, волокон і відбитків пальців, що не перешкоджає їх наступному аналізу іншими криміналістичними методами [9].
Собаки-детектори в лабораторному аналізі уподібнюються технічному засобу, що "перекладає” під контролем фахівців запахову інформацію з мови хімічних сигналів у зорові, доступні сприйняттю людей і зрозумілі їм. Принципово нове в методиці – це облік усіх рівнів сигнального поводження собаки: вродженого, набутого і «елементарно розумового», здійснюваний при контролі адекватності кінцевих сигналів впізнавання запахів, що задаються до пошуку. Як і при інструментальному аналізі, адекватність сигналів перевіряється як статистично (вибір з декількох об’єктів, повторне застосування одного собаки, отримання однакового результату з іншими собаками-детекторами), так і тестуванням функціонального стану собаки і подачею нею сигналів, що проводиться в спеціальних експериментах з еталонними запаховими пробами.
Інший інструмент дослідження в руках фахівця – порівняльний ряд, який ним готується: декілька одноманітних за зовнішнім виглядом досліджуваних і допоміжних об'єктів (від десяти закритих спеціальними штативами скляних банок, в які поміщені бавовняні серветки з запаховими пробами). Допоміжні об'єкти для порівняльного ряду підбираються з урахуванням особливостей досліджуваних об'єктів, застосовуваних методичних прийомів і собак. Для рівноцінного сприйняття собаками-детекторами об'єкти, що порівнюються, розташовуються по колу, утворюючи замкнуте коло. У процесі дослідження порівняльний ряд виконує роль своєрідного зонда, за допомогою якого здійснюється тестування порівнянності розташованих у ряді допоміжних і досліджуваних об'єктів, контролюються невраховані (при підготовці об'єктів) запахові перешкоди й оцінюється функціональний стан, готовність до цільового застосування собак-детекторів[6].
В лабораторну методику аналізу запахів сьогодні привнесені критерії, властиві приладовим методам дослідження: оцінки інформативності запахової проби і правильності сприйняття біодетектором параметра, що задається, загальної функціональної готовності застосовуваних засобів, однозначність отриманих результатів. У ході дослідження визначається достатність і придатність кожної представленої запахової проби для сприйняття в ній фактора, який індивідуалізує даний суб'єкт; встановлюється наявність у досліджуваній пробі запаху людини взагалі, запахових тіл, що супроводжують життєдіяльності осіб, що перевіряються, (характерні побутові, виробничі запахи), чи випадкових запахових компонентів.
Собаки в процесі використання (в силу своєї природи) можуть відволікатися на сторонні запахи [10], що заважає правильній оцінці їхнього сигнального поводження, але не виключає такої можливості. Запахові перешкоди виявляються при підготовці об'єктів до дослідження і на першій стадії їхнього аналізу. Нейтралізації їхньої негативної дії сприяє максимальна уніфікація досліджуваних і допоміжних об'єктів порівняльного ряду не тільки по зовнішньому вигляді, але і по концентрації пахучих речовин, матеріалу предметів, з яких збиралися запахові проби, за умовами збору і т.п. Пахучі речовини, які відчуває людина (лікарські, паливно-мастильні, харчові, парфумерні речовини й ін.), збирають з модельних запахоносіїв на відрізки бавовняної тканини, які додають потім до кожного з об'єктів, що входять до складу порівняльного ряду. Собаки не затримують уваги на запаховій добавці, загальної для всіх об'єктів.
Виключенню впливу випадкових компонентів сприяє також одержання від суб'єктів, що перевіряються, по можливості якнайчистіших запахових зразків (наприклад, з проби крові). Крім того, спеціальним іспитом обов'язково виявляються запахові перешкоди, не враховані при підготовці досліджуваних об'єктів до аналізу. Для цього собаці як зразок для запам'ятовування і пошуку, дають нюхати запах нейтрального, непричетної до розслідуваної події людини. Проби, які підлягають дослідженню (вилучені з місця події) і дублікат заданої (нейтральної) запахової проби розташовують у порівняльному ряді серед допоміжних об'єктів. Потім кожну собаку проводять вздовж ряду підготовлених об'єктів. Правильне впізнавання дубліката заданої проби служить свідченням нормального функціонального стану біодетектора; підвищений інтерес, обережність у ставленні собаки до досліджуваних запахів оцінюється як виявлення не усунутої перешкоди. Такий зразок заміняється іншим, вільним від включень, що заважають, або ця проба виводиться з порівняльного ряду і використовується вже в іншій ролі – як вихідна для запам'ятовування біодетектором на старті.
Для проведення повноцінного криміналістичного дослідження запахових проб, що вилучаються, фахівцям недостатньо тільки кінологічних навичок. Необхідні знання загальних прийомів роботи з речовинними доказами, уміння і досвід їхнього дослідження у відповідних ситуаціях, що можливо лише після спеціальної експертної підготовки в криміналістичних підрозділах. Тому не можна погодитися з уявленням про можливість проведення криміналістичної ідентифікації людини по запахових слідах в клубах і розплідниках службового собаківництва, без залучення фахівців-криміналістів (11). Про це свідчить, зокрема, негативний досвід впровадження методу криміналістичної одорології, проведеного в 1985-1989 р. на базі розплідників службових собак при кураторстві підрозділів карного розшуку МВС СРСР. Для нормального функціонування лабораторії криміналістичної одорології, як показує досвід роботи таких лабораторій, необхідно, як мінімум, три підготовлених фахівці, три-чотири навчені собаки, а також обладнане приміщення площею не менш 50 кв.м. Вкрай необхідна також чітко налагоджена взаємодія відповідних служб в процесі збору, збереження, дослідження і використання запахової інформації в розкритті, розслідуванні і профілактиці злочинів. Недопрацювання чи нечітка взаємодія учасників при проведенні заходів, починаючи з огляду місця події, істотно знижує ефективність використання методу.
Крім процесуально правильного вилучення запахових проб і організації їхнього дослідження, гарантією вірогідності результатів лабораторної кінологічної ідентифікації консервованих запахів служить виконання ряду вимог:
• вилучення запахових проб на місці події і підбір порівняльних зразків повинні проводитися різними особами (для виключення можливості випадкового привнесення запаху особи, що збирала запахові проби);
• порівняльні зразки повинні бути максимально вільні від сторонніх запахів;
• ідентифікація повинна проводитися тільки по вилучених запахових зразках – без контакту собаки-детектора з особою, що перевіряється, чи приналежними їй предметами.

Повинні бути створені оптимальні умови для застосування собак-детекторів:
• оптимальний режим температури і вологості в приміщенні,
• об'єкти порівняльного ряду повинні уніфікуватись за зовнішнім виглядом і концентрацією запаху, а також по фоновому вмісту;
• рівномірне розташування порівнюваних об'єктів по колу,
• відсутність сторонніх подразників, постійна наявність у ряді еталонної проби (заданого до пошуку запаху),
• заохочення за правильне виконання прийомів,
• фахівець, що проводить дослідження, не повинен бути знати розташування розшукуваного об'єкта в порівняльному ряді, що виключить його неконтрольований вплив на сигнальне поводження собаки;
• при наявності в собак-детекторів природної схильності і виробленого стереотипу функціональної поведінки необхідний контроль за їхньою готовністю до застосування;
• в процесі дослідження повинні використовуватися кілька собак-детекторів і достатня кількість допоміжних об’єктів та їх перестановок, що забезпечить відтворюваність отриманих результатів і їхню статистичну вірогідність;
• повинен бути забезпечений контроль за адекватністю сигналів собак, що забезпечується застосуванням еталонних проб і проведенням спеціальних перевірок;
• повинні бути створені рівні можливості для висновків звинуваченого і виправдовувального змісту;
• результати одорологічного дослідження повинні бути підтверджені іншими доказами і незалежні від інших заходів, проведених по розслідуваній справі.
Експертами Криміналістичного центру МВС СРСР була створена методика збору, консервації і дослідження (ідентифікаційного аналізу) запахових проб зі слідів, що пройшла успішну апробацію в польових і лабораторних умовах роботи зі слідами життєдіяльності і кров'ю різних зоологічних об'єктів (жаб, мишей, пацюків, тигрів, ведмедів). Результати цих досліджень, проведених спільно з фахівцями ІЕМЕТ АН СРСР, опубліковані в 1990р. [7].

Дискусійні питання криміналістичної одорології

У періодичній пресі та спеціальній літературі продовжується дискусія про основи методу криміналістичної одорології і про можливість процесуального використання результатів кінологічних досліджень. Аргументи опонентів методу стосуються, в основному, трьох питань [10,12-16]:
• обґрунтованість положення про індивідуальність і достатню стійкість запахової характеристики конкретної людини,
• можливість використання і роль собак-детекторів у криміналістичній ідентифікації людини по її запахових слідах;
• вірогідність результатів одорологічного дослідження, можливість і форми їхнього процесуального вираження.
Ці питання повинні бути розглянуті на основі накопиченої бази даних.

Індивідуалізуючий фактор у запаховому комплексі людини.

Цьому питанню присвячено безліч публікацій і досліджень. Однак не відомі наукові дані, що спростовують положення про наявність у комплексі пахучих речовин з тіла людини стабільного, що індивідуалізує особу. Не змогли це показати і дослідники групи В. І. Шиканова, на результати кінологічних дослідів яких постійно посилаються супротивники криміналістичної одорології. «Запах кожної людини, звичайно, має свої індивідуальні особливості», - стверджує В. І. Шиканов і констатує факт тривалої незмінюваності фактора, що індивідуалізує: «По запаху, що зберігався протягом місяця, собаки безпомилково вибирали серед групи осіб саме ту людину, якій належали ті чи інші сліди і предмети, що використовувалися при підборі запаху» [13, с.145].
Недовіра опонентів криміналістичної одорології до даних про незмінюваність і індивідуальність особистого запаху ґрунтується на спостереженнях безперечної рухливості загальної структури комплексу запахових речовин людини. Однак складний композиційний склад запахових слідів людини визначається не тільки умовами середовища, але і генетично контрольованою спадковістю організму [8, 17-20]. Підтвердженням цього може бути стабільне виявлення пахучих речовин, що індивідуалізують суб'єкт, як у свіжих, так і в старих ( що зберігалися кілька років) зразках крові і поту людини [21]. Таким чином, оскільки до фактора, що індивідуалізує суб'єкт, відноситься не весь запаховий комплекс виділень людини, а тільки стабільна, незмінна його частина, контрольована генетичною програмою, то предмет обговорення в обох сторін виявляється різним.
Довести індивідуальність запаху кожної людини простим співставленням неможливо. Як і у випадку з папілярними візерунками, тільки науковий експеримент і практика є основою і критерієм вірогідності висунутого положення.
На підставі накопичених в останні роки зоологами даних, питання про наявність індивідуального коду в ольфакторних сигналах (нюхових мітках) ссавців – вирішене позитивно [7, 20]. У відношенні людини це підтверджується щоденною роботою із собаками і приймається кінологами усього світу як аксіома.
Те, що запах тіла людини несе в собі ідентифікаційну ознаку індивідуальності, підтверджується дослідженнями наукових колективів різних країн [8,22-23]. Основоположники криміналістичної одорології прийшли до цього висновку на підставі результатів 2000 проведених експериментів [24]. Незалежне підтвердження їхніх висновків отримано дослідницьким колективом ВНДІ (ВНКД) МВС СРСР на більш репрезентативному матеріалі в дослідах по вивченню фактора, що індивідуалізує, у запахових комплексах понад 4000 чоловік, у тому числі 200 близьких родичів, серед яких були чотири пари близнюків [21].
Продовжуючи широкі дослідження проблеми криміналістичної одорології, співробітники ВНКД МВС СРСР (ЕКЦ МВС Росії) експериментально підтвердили основну для суті методу незмінюваність у людини індивідуального запаху протягом декількох років його життя. У дослідах порівнювалися запахові зразки, тільки відібрані з тіла донорів різної статі і віку, із запаховими пробами, отриманими з плям їхньої крові, пасмом волосся, що зберігалися в колекціях біологів-криміналістів від 9 до 16 років.
Разом із зоологами Інституту еволюційної морфології й екології тварин АН СРСР авторами вивчалися й інші питання, пов'язані з індивідуальним кодом запаху особи. Зокрема, на лабораторних тваринах було встановлено, що становлення і стабілізація фактора запаху, що індивідуалізує його, формується в хатньої миші через 2 тижні після народження [7].
При експериментальному хімічному поділі запахових компонентів поту людини на лужну, нейтральну і кислу складові індивідуальний фактор суб'єкта був виявлений за допомогою собак тільки в кислій фракції. Ці дослідження, проведені спільно фахівцями ВНДІСЕ МЮ СРСР, МВС СРСР і ІЕМЕТ АН СРСР, визначили напрямок подальшої роботи з розшифровки що індивідуалізує склад запаху людини фізико-хімічними і біологічними методами. Сьогодні під індивідуальним запахом людини ми розуміємо генетично обумовлену ознаку специфічних речовин (поту, крові), який сприймається біодетектором (собакою) як неповторна особливість конкретного суб'єкта.
Собака – детектор запаху. Виняткові біосенсорні можливості тварин, поки що недосяжні для інструментальних методів, активно використовуються науково-дослідними лабораторіями різних країн. Загальний принцип біологічних методів визначення низьких концентрацій речовин (у тому числі й тих, що мають запах) зводиться до контролю реакції біологічної системи (клітин тварин) на мікрокількості речовин, які виявляються [25,26]. Собака давно використовується в науці як засіб і інструмент об'єктивного пізнання законів природи. Приклад тому – багаторічна робота радянських фізіологів школи академіка І.П.Павлова [27,28].
Наукові методи і засоби, які використовуються для одержання криміналістично значимої інформації, законодавством не регламентуються. Однак сформована традиція заважає визнанню права використання в криміналістичному дослідженні нюхового аналізатора собаки як "досконалого інструмента” (по оцінці І.П.Павлова). Обережне відношення до отриманих за допомогою собаки результатів стало психологічним бар'єром на шляху створення й удосконалення кінологічних методик.
Ототожнення людського індивіда за результатами аналізу його запахових слідів-відображень — це складне багатопланове дослідження комплексу фактичних даних, що характеризують ознаки запаху людини. Вирішується таке завдання аналізом результатів цілеспрямованої поведінки собак-детекторів.
Успіх застосування лабораторного кінологічного дослідження запахів визначається одержанням від собаки чітких сигналів, відтворених при повторних застосуваннях цієї та інших собак, надійно контрольованих фахівцями. Відповідно до використаної нами методики це здійснюється тестуванням сигнального поводження собаки еталонними пробами і доповнюється контрольними дослідами.
По оцінці фізіологів, чутливість нюхових рецепторів і досить високий рівень розвитку мозку собаки забезпечують можливість безпомилкового розпізнавання запаху за інформацією, що закладається в пам'ять тварини (наданий (запропонований) запах). Що стосується застосованої в Криміналістичному центрі методики, то провідні спеціалісти різних напрямків вітчизняної біології розглядають її як систему науково обґрунтованих прийомів біосенсорного аналізу запахової інформації, що дозволяє одержувати достовірні результати, а сам напрямок проведених досліджень — як пріоритетне не тільки в нашій країні, але й у світовій практиці.
Запах, як одна з властивостей речовин, сприймається дослідниками в даному випадку через візуальні сигнали контрольованих дресированих тварин. Як і в приладових методах, тут у ролі суб'єкта одорологічного дослідження виступає не собака-детектор, а фахівець який її застосовує. Розпізнавання дресированою твариною заданого запаху визначається її рефлекторним поводженням і являється для фахівця вказівкою на необхідність перевірки відповідності зафіксованого сигналу і оцінки можливості його недостовірності. Тварина, таким чином, не виявляє ознак пахучих речовин, але, як індикатор, є засобом для їхньої фіксації фахівцями.
Узагальнюючи викладене, слід зазначити, що предметом обговорення повинен стати не просто факт використання результатів кінологічного аналізу запахів у кримінальному процесі, а наукова обґрунтованість використовуваної методики й оцінка отриманої за її допомогою інформації.
Дослідження запахів не можуть бути оформлені протоколом слідчої дії, тому що слідчий не є тут суб'єктом дослідження. З огляду на те, що одорологічні дослідження сьогодні повноцінно можуть виконуватися тільки за участю експертів (працівників криміналістичних підрозділів), результати повинні виражатися у відповідності з такими існуючими правовими формами, як висновок експерта і довідка експерта — документами з відповідним статусом у доказовому процесі.
Теоретичне відпрацювання можливості організації судово-одорологічної експертизи, її видів і підвидів була здійснена вченими Всесоюзного науково-дослідного інституту судових експертиз ще в 70х роках. В одній зі своїх останніх робіт А. І. Вінберг проаналізував сучасний рівень розвитку і можливості криміналістичної одорології. Ми вважаємо, що його оцінки і вказівки на методичні, організаційні і процесуальні підстави для визначення експертно-криміналістичного статусу лабораторної кінологічної ідентифікації осіб по їх індивідуальних запахах не втратили актуальності і сьогодні:
• є потреба на проведення одорологічної експертизи;
• розроблені ефективні прийоми збору і збереження запахових проб із слідів людини а також з предметів-запахоносіїв, методика підготовки спеціалізованих собак-детекторів;
• розроблена науково обґрунтована кінологічна методика ідентифікації людини за її запаховими слідами, що відповідає діючим кримінально-процесуальним вимогам;
• в МВС України функціонують лабораторії криміналістичної одорології;
• наявні фахівці, які володіють необхідними знаннями і досвідом проведення експертних одорологічних досліджень;
• є досвід організації лабораторій криміналістичної одорології в експертно-криміналістичних підрозділах органів внутрішніх справ.
В результаті, можна відмітити, що методика криміналістичної ідентифікації запахів з допомогою собак-біодетекторів являє собою закінчену систему раціональних прийомів біосенсорного аналізу індивідуальних запахових міток в слідах людини. Дана методика повністю відповідає рівню розвитку сучасної науки про вищу нервову діяльність і поведінку тварин і фізіології нюху, такий аналіз не лишає сумнівів в теоретичній обґрунтованості, надійності і достовірності отриманих з його допомогою результатів.
Таким чином, створення банків одорологічної реєстрації дозволить органам внутрішніх справ більш результативно боротися зі злочинністю за рахунок розширення арсеналу наукових засобів.
Який би не був зроблений вибір – важливо, щоб він був зроблений, бо в сучасних умовах неприпустимо і надалі ігнорувати настільки дієвий засіб встановлення об'єктивної істини в справі, яким є одорологічний метод.

Література
1.Одорология криминалистическая * Юридический энциклопедический словарь.-М.: Сов. Энциклопедия, 1984. С. 211; 1987. С. 269.
2.А. с. на изобретение СССР № 30498 по заявке №964199 с приоритетом от 6 марта 1965г.* В.В. Безруков, А. И. Винберг, М. Г. Майоров, Р. М. Тодоров.
3.Кисин М. В. и др. Использование консервированного запаха в раскрытии преступлений. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1983. С. 11.
4.Гвахария О. Г. Криминалистическая одорология и теория информации * Криминалистика и судебная экспертиза. – Киев, 1972. Вып. 9. С. 189 – 192.
5.Собко Г. М. Вероятностно – статистическое обоснование достоверности одорологической идентификации * Вопросы теории судебной экспертизы. – М.: ВНИИСЭ, 1977.
№ 31 С. 142 – 177.
6.Сулимов К. Т., Старовойтов В. И. Использование запаховой информации с мест происшествий в раскрытии и расследовании преступлений: Методические рекомендации. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1989. 48 с.
7.Соколов В. Е. и др. Кинологическая идентификация индивидуальных запахов в следах жизнедеятельности четырех видов позвоночных * Известия А Н СССР, Серия биологическая. 1990.№ 4 С. 56 – 64.
8.Sommerville B., Gee D., Averill J. On the scent of body odour. – New Scientist, 1986. 10 July. № 1516. P. 41 – 43/
9.А. с. на изобретение СССР № 268837 с приоритетом от 13 ноября 1986 г.* В. М. Мухин, Э. П. Зинкевич, В. И. Старовойтов, К. Т. Сулимов.
10.Шиканов В. И. О методах криминалистической одорологии в процессуально – правовом аспекте * Шестая республиканская научно - практическая конференция патологоанатомов и судебно – медицинских экспертов Карельской АССР. – Петрозаводск, 1969. С. 127 – 129.
11.Винберг А. И. Научные и правовые основания криминалистической одорологии * Труды ВНИИСЭ. – М., 1973. Вып. 5. С. 194 – 216.
12.Строгович М. С. О криминалистической одорологии* Вопросы борьбы с преступностью * Труды Иркутского гос. университета Вып. 10 Т. 85. Ч. 4. – Иркутск, 1970. С. 119 – 139.
13.Шиканов В. И. К вопросу о сущности одорологического эксперимента и его место в системе криминалистических методов * Вопросы борьбы с преступностью. – Иркутск, 1970. С. 140 – 148.
14.Шиканов В.И, Тарнаев Н.Н. Запаховые микроследы: криминалистическое значение, процесуальный статус, возможность исследования на идентичность. – Иркутск, 1974. 82 с.
15.Кливер И. Результаты одорогической выборки – доказательства или оперативные данные? * Соц. Законность. 1987. № 10 с. 63-65.
16.Стецовский Ю.И., Ларин А.М. Конституционный принцип обеспечения обвиняемому права на защиту. – М.: Наука, 1988. С. 297-300.
17.Райт Р.Х. найка о запахах. – М.: Мир, 1966. 224 с.
18.Тамбиев А.Х. Летучие вещества, запахи и их биологическое значение. – М.: Изд-во Московского университета, 1974. 64 с.
19.Красносельский С.В. В поте лица * Химия и жизнь. 1976. № 7. С. 96.
20.Соколов В.Е., Зинкевич Э.П. Химическая сигнализация млекопитающих. – М.: Знание, 1978. 64 с.
21.Снетков В.А., Старовойтов В.И. Криминалистическое значение запаховой характеристики человека (методический аспект) * Вопросы теории криминалистики и экспертно – криминалистические проблемы: Сб. научных трудов. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. С.3-15.
22.Vyhnalek O. Kriminalisticka odorologica identifikace: Autoref. Dis Kandidata pravnich ved. – Praga, 1985. 19 s.
23.Petraneck G., Durwald H., Schmidt R. Du Bedeutung von geruchsspuren fur die identifizerung bei Massenunfallen. – Kriminalistik und forensische wissensnschaften, DDR. 1986. N 61-62. 139-140 s.
24.Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. – М.: Академия МВД СССР, 1979. Т.3. 23-40 с.
25.Байерман К. Определение следовых количеств органических веществ: Пер. с английского – М.: Мир. 1987. 358-360 с.
26.Туманов А.А., Коростылева Е.А. * Журн. Аналит. Химии. 1990. Т.45. Вып.7. 1304-1311 с.
27.Павлов И.П. Двадцатилетний опыт обьективного изучения высшей нервной деятельности (поведения животных). – М.: Медгиз. 1951. 506 с.
28.Крушинский Л.В. Биологические основы рассудочной деятельности. – М.: Изд-во Московского университета. 1977. 272 с.